Мазур Валерій Леонідович

Професію металурга В.Л. Мазур обрав не ви­падково. Фактично, взагалі не бачив себе в іншій сфері, бо народився у робітничому передмісті Дніп­ропетровська - славного міста металургів 28 жовт­ня 1939 р. Поряд із домом знаходилися Метизний завод та Трубопрокатний завод імені К. Лібкнехта. На другому працювали дідусь, батько, дядьки та бра­ти Валерія Леонідовича, тож з дитинства він добре знав процес виплавки виробів із металу. Закінчивши школу зі срібною медаллю, успішно витримав висо­кий конкурс та став студентом Дніпропетровського металургійного інституту, обравши спеціальність «Обробка металів тиском».

Після закінчення навчального закладу минуло більш ніж 50 років, та Валерій Леонідович жодного разу не пошкодував про свій вибір. Перш за все тому, що інститут давав студентам не лише знання, а й ви­ховував у кожному Особистість. Система підготовки була на найвищому рівні, що з часом підтвердило спілкування з колегами-інженерами з Німеччини, Франції, Японії, США та інших технічно розвинутих держав.

Непосидючість молодих років В.Л. Мазур нама­гався спрямувати на всебічний розвитою займався футболом, парусним спортом, настільним тенісом, преферансом, грою на трубі у духовому та естрадно­му оркестрах. Звичайно, на все одразу часу бракува­ло, жертвував заняттями, які згодом все ж довелось надолужувати. Перші два роки стипендію отримував стабільно, а наприкінці другого курсу стався казус, який мало не позбавив сумлінного студента матері­альної допомоги від держави. Валерій Леонідович проспав початок іспиту з теорії механізмів і машин, тому складав його не Я.М. Раскіну, а В.І. Літвіжкову, в компанії «другої збірної». Відповідно, викладач поставив задовільну оцінку, не помітивши попере­дніх відмінних. Завдяки куратору Ю.В. Гончарову, стипендію В.Л. Мазуру нарахували, але цей випадок назавжди лишився в пам'яті драматичним спогадом. Більше того, він мав продовження через 20 років, коли Валерію Леонідовичу довелося писати відгук на кандидатську дисертацію В.І. Літвіжкова. Незва­жаючи на застарілу образу внаслідок несправедли­во отриманої свого часу «трійки», відгук він написав

схвальний, щоб підтримати досвідченого науковця, згадуючи ту базу знань, яку отримав у стінах альма- матер, в тому числі і від Володимира Іоновича.

Зазначена думка, що викладачі ДМєтІ у кожному студентові бачили Особистість, підтверджена до­лями багатьох однокурсників Валерія Леонідовича: з-понад 100 осіб потоку технологів більше 20 стали відомими вченими, кандидатами й докторами наук, інші досягли висот на виробництві. Зокрема, старо­ста групи В. Карпов очолював Всесоюзне об'єднання «Союзглавметалл», В. Маякін працював директором Костянтинівського металургійного заводу, Г. Моро­зов - директором Балхаського заводу кольорових металів, В. Полещук очолював департамент мета­лургії в Міністерстві промисловості України, В. Кри- вошеєв працював головним інженером Новокра- маторського машинобудівного заводу, а згодом був обраний мером Краматорська, В. Марфенко обіймав посаду головного інженера Укрдіпромезу. Список успішних випускників можна продовжувати десят­ками імен, і не обов'язково всі вони працюють нині за фахом. Так, В. Козін, один із кращих студентів гру­пи, згодом обрав творчу професію, свого часу очо­лював музичне училище імені Глієра, а нині є про­фесором Київської консерваторії. В. Візильтер став відомим в Роси тележурналістом.

Спогади Валерія Леонідовича про альма-матер розкривають абревіатуру ДМетІ як потужний сплав професорсько-викладацького складу, неординар­ного студентського колективу, налагодженої куль­турно-просвітницької роботи, студентського спорту, усе - на найвищому рівні. Велика вдячність педаго­гам, серед яких: М.І. ГалемІн, з яким студенти нао­чно вивчали виробничі процеси на комбінаті «Азов- сталь» у Маріуполі, та надзвичайно талановитий лектор О.П. Грудєв, заняття якого неможливо по­рівняти з жодним підручником, мудрий професор М.М.Саф'ян, який умів бачити потенціал студента незалежно від знань, продемонстрованих на іспиті.

За межами металургійного інституту життя В.Л. Мазура позначене активною науковою роботою: розробник технології виробництва високоякісного листового прокату для автомобілебудування, вироб­ництва жерсті; здійснює фундаментальні розробки у галузі теорії і технології тонколистового прокату з урахуванням ефектів ймовірності та використання чисельних методів аналізу. Автор понад 350 науко­вих статей, 20 монографій та підручників у галузі металургії, обробки металів тиском, 150 винаходів. Кандидатську дисертацію захистив у 1970 р., доктор­ську- у 1982 р. Керував і виконував роботи, пов'язані з введенням в експлуатацію потужних металургійних комплексів, впровадженням ефективної технології, освоєнням нових видів та підвищенням якості про­катної продукції на підприємствах України, Росії, Казахстану. За часів Радянського Союзу очолював у Міністерстві металургії СРСР науково-технічний напрям «Виробництво гарячекатаноїта холодноката­ної тонколистової сталі». В незалежній Україні з 1993 до 2001 рр. координував роботу металургійної (чор­на та кольорова металургія, гірничорудне виробни­цтво), машинобудівної, хімічної, гірничо-хімічної, де­ревообробної, меблевої, легкої промисловості.

Працював інженером та молодшим науковим співробітником в Українському науково-дослідному трубному інституті. У1966-1993 рр. - старший науко­вий співробітник, завідувач лабораторії, завідувач від­ділу Інституту чорної металургії НАН України. З 1993 до 1995 рр. - заступник міністра, у 1995-1997 рр. - міністр промисловості України, 1997-1999 рр. - пер­ший заступник міністра промислової політики Укра­їни, у 1999-2001 рр. - радник Президента України. В цілому працював у шести Урядах України, ніколи не входив до жодної партії. З 2001 р. є головним нау­ковим співробітником Фізико-технологічного інсти­туту металів та сплавів НАН України.

Заслужений діяч науки і техніки України, Валерій Леонідович Мазур - лауреат премії Ради Міністрів СРСР, Державної премії України. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. Нагороджений Почесною відзнакою Президента України.

Про ставлення до ВНЗ можна судити по тому, який заклад батьки радять обрати своїм дітям. Дру­жина Валерія Леонідовича, Валентина Олександрів­на, також випускниця ДМєтІ, тож рекомендації щодо вибору альма-матер для молодшого сина були одно­значні. У 1996 р. Сергій Мазур закінчив ДМетІ з від­знакою та згодом захистив кандидатську дисертацію. Підростають онуки, можливо, й вони стануть про­довжувачами династії випускників металургійного навчального закладу, адже Дніпропетровський ме­талургійний інститут - це престиж. Часи змінюються, інститут сьогодні є Національною металургійною академією України, що свідчить про розвиток цьо­го потужного навчального закладу. Від імені своєї родини Валерій Мазур щиро бажає професорсько- педагогічному складу НМетАУ надалі підтверджува­ти заслужений авторитет та повагу серед поколінь студентів - колишніх, теперішніх та майбутніх.

Вгору: Видатні випускники академії