Інститут промислових та бізнес технологій
Українського державного університету науки і технологій

КАФЕДРА, ЯК ПРЕКРАШЕНА ВЧЕНІСТЮ І САМА ЇЇ ПРИКРАШАЮЧА

Присвячується 85-річчю кафедри електрометалургії НМетАУ

Наука


 КАФЕДРА, ЯК ПРЕКРАШЕНА ВЧЕНІСТЮ І САМА ЇЇ ПРИКРАШАЮЧА

Присвячується 85-річчю кафедри електрометалургії НМетАУ


Початок 20-го століття і подальші десятиліття ознаменувалися інтенсивним розвитком електроенергетичного потенціалу більшості держав світу, в тому числі і Росії. У 1913 р. Росія посідала 8 місце у світі з вироблення електричної енергії, річна кількість вироблюваної електроенергії становила 1140 МВат.

Відповідно до Ленінським планом електрифікації країни (ГОЕЛРО) перед-ніким розглядатись будівництво ряду теплових і гідроелектростанцій. У 1927 р. з-стояла урочиста закладка будівництва Дніпровської гідроелектростанції, а в 1933 р. - введення її в експлуатацію. Основними споживачами електроенергії Дніпрогесу були зосередилися поряд з Дніпрогесом металургійні підприємства з нинішніми назвами: Відкрите Акціонерне Товариство (ВАТ): «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», «ЗАлК», «ЗФЗ», «Укрграфіт», «Запоріжвогнетрив», «ЗАК» та ряд гірничорудних і машинобудівних підприємств Придніпров’я.

Цілком очевидно, що для управління, в основному імпортним обладнанням і багатопрофільним електрометалургійним виробництвом, необхідно було організувати підготовку інженерних кадрів в області виробництва електросталі, феросплавів в дугових електропечах, абразивних надтвердих і тугоплавких матеріалів в електротермічних агрегатах графітованих електродів, в електропечах опору, а також виробництва листового і сортового прокату та інших видів продукції.

На початку 20-х років інженери-металурги готувалися порівняно обмеженої спрямованості для керування доменним, мартенівським і Бессемерським процесами в Катеринославському (пізніше Дніпропетровському) гірничому інституті, хоча науковий потенціал цього прославленого вже в ті роки інституту мав усі передумови для активної участі у вирішенні найбільш складних наукових та прикладних-них технологічних завдань.

З ініціативи молодого науковця вченого металургійного факультету С. І. Тельного, який закінчив у 1914 р. Катеринославський гірничий інститут, (в майбутньому відомого вченого електротерміста, електрометалургії, доктора техн. Наук. Проф., Заслуженого діяча науки і техніки РРФСР). У 1925 р. у складі ДГІ була створена перша і протягом ряду років залишалася єдиною у вищих навчальних закладах країни кафедра електрометалургії. З моменту організації кафедри електрометалургії і до початку ВВВ її першим завідувачем був С. І. Тельний. Випускники кафедри отримували високу теоретичну підготовку з базових дисциплін, професійну під час виробничих технологічних і переддипломних практик, спеціалізуючись в галузі електрометалургії сталі і феросплавів, кольорової металургії, проектування підприємств електрометалургії-чеського профілю. У 1930 р. відповідно до рішень директивних органів країни на основі виділився металургійного факультету і ряду кафедр Донського індустріального інституту, був організований Дніпропетровський металургійний інститут були, в складі якого була кафедра електрометалургії. Про значення підготовки кадрів по металургійних спеціальностями в ДМетІ свідчить присвоєння вузу має І. В. Сталіна. У довоєнні роки на кафедрі електрометалургії робо-талі молоді вчені доценти, к.т.н. С. І. Хитрик, Н. М. Чуйко, ас. Меліхов В.В. та ін.

Науковий і професійний авторитет кафедри електрометалургії ДМетІ підтверджується і тим, що протягом Уральський політехнічний інститут (УПІ) в 30-ті роки протягом трьох років направляв групи студентів 3 курсу в ДМетІ для подальшої їх підготовки з електрометалургійним спеціальностями. Студенти виконували дипломні проекти під керівництвом С. І. Тельного, С. І. Хитрика, Н. М. Чуйко, а захищали проекти в УПІ. Більшість з числа цих випускників робота директорами електрометалургійних підприємств, займали різні високі керівні посади по управлінню швидко розвиваються металургія виробництві.

З числа «корінних» студентів - випускників кафедри електрометалургії на початку 30-х років були Ю. А. Шульте, А. Ф. Трегубенко, С. Ф. Сергієнко, А. Д. Крамаров А. Нехедзі, Б. С. Барський. А.С. Лейбензон, Я.В. Дашевський. Практично всі випускники передвоєнних років ще в молоді роки були біля витоків становлення і розвитку електрометалургійного виробництва в країні. Чотири з випускників кафедри 30-х років в різні роки були Лауреатами Ленінських премій: А.Ф. Трегубенко - директор заводу «Дніпроспецсталь», Ю.А. Шульте - проректор з наукової роботи ЗМІ, чл-кор. АН УРСР, В.Т. Бабенко - заст. директора Інституту «Діпросталь» (м. Харків), к.т.н; Лешке - начальник цеху Актюбінської заводу феросплавів, що був побудованим у воєнні роки, пізніше директор комбінату «Северонікель», Голова міськради м. Мурманська, заст. міністра кольорової металургії СРСР.

Починаючи з 50-х років науково-педагогічний колектив кафедри електрометалургії поповнився випускниками кафедри, талановитими дослідниками, які мали належну теоретичну та професійну підготовку в області електро-трометаллургіі В. І. Ніколаєв, М. І. Гасик, Б.І. Емлін, Є. І. Кадінов, О. Ю. Нефедов, О. В. Рабинович та ін. У першій половині 50-х років на завод «Дніпроспецсталь» отримала призначення ціла плеяда випускників кафедри електрометалургії, які активно адаптувалися до вимог і особливостей електросталеплавільного виробництва: Порада О.М., Смоляков В.Ф., Лаврентьєв М., Лаврентьєва, Резчик В.Г., Шматченко В.В., Мошкевіч Є.І., Губенко О., Антипенко, Грунін В.С., Матвійєнко В. та ін. У ці роки дослідниками ЦЗЛ заводу «Дніпропецсталь», спеціалисти електросталеплавильних і суміжних цехів вирішували найважливіші для галузі в цілому головні завдання, які заради скорочення тексту можна звести до трьох : вдосконалення технології виплавки трансформаторної сталі (цех № 2), з метою зниження важливих втрат листового прокату злитків на заводі «Запоріжсталь»; по-височини якості підшипникової сталі широкого сортаменту (цех № 3) в аспекті зниження забрудненості сортового прокату неметалевими включеннями при відсутності в ті роки високих способів рафінування придатного металу (ковша-електропечі, вакууматора); розробка інноваційних технологій виплавки складнолегованих конструкційних, інструментальних і корозійностійких сталей, у тому числі одержаних методом переплаву відходів відповідних марок сталі.

Послідовність перерахованих завдань означає, що, наприклад, рішення підвищення якості трансформаторної сталі значилася під умовним номером один, хоча підставою для цього було більш ніж достатньо, що подтверждае6тся одним з факторів тих років. Передова газети «Індустріальне Запоріжжя» - орган обко-ма партії та облвиконкому, була названа «Косинус фі».

Заводи «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь» критикувалися за все ще відносно низьку якість трансформаторного листу. При чому, в більшій мірі практика адресувалася колективу заводу «Дніпроспецсталь». У наступних номерах «відповідальність» завод «Дніпроспецсталь» переадресував на завод феросплавів, обгрунтовуючи, що феросплавники поставляють феросиліцій з високим вмістом алюмінію.

Кафедрою спільно з «ЗФЗ» були приготовлені партії феросиліцію з низьким вмістом алюмінію, але як показали досвідчені плавки і подальший переплав злитків на заводі «Дніпроспецсталь», якість трансформаторного листа в більшій мірі від режимів термічної обробки листового прокату, ніж від остаточної концентрації алюмінію. Матеріали багаторічних досліджень і удосконалювання технології виплавки трансформаторної сталі, виконані під науковим керівництвом Чуйко М.М. узагальнені у фундаментальній монографії «Трансформаторна сталь» (співавтори: М. М. Чуйко, Є. І. Мошкевіч, А.Т. Перев'язко, Ю. А. Галицький).

Складність вирішення цих завдань полягала у відсутності у відкритій пресі результатів наукової літератури, виробничого досвіду, а відома інформація мала рекламний характер. Щоб сучасний читач цієї публікації більш чітко представив ситуацію про режими «закритості» технології, відзначимо, що в кінці 40-х і початку 50-х років заборонялися в технологічних документаціях, плавильних партіях використовувати термін кисень, а натомість ми писали плавка сталі проведена із застосуванням інтенсифікатора.

З припиненням виробництва трансформаторного листа на заводі «Запоріжсталь» і. отже, виплавки трансформаторної сталі на заводі «Дніпроспецсталь» науковий потенціал кафедри електрометалургії і фахівців заводу в кінці 50-60-х років був сконцентрований на вирішенні міжгалузевого проблемного завдання виплавки нетрадиційної хромонікельової сталі низки марок (з ніобієм, бором та іншими елементами) для атомного енергетичного машинобудування. Завдання зводилася до виплавки сталі 18-10 в дугових електропечах цеху № 2 з дуже низьким вмістом вуглецю (не більше 0,03%) без титану для виробництва в умовах Південного трубного заводу ребристих трубок діаметром 12,5 мм з товщиною стінки 500 мкм. Плавки проводили тільки на свіжій шихті із застосуванням силікотермічного ферохрому в кращому випадку з 0,06% з нерегламентованим вмістом азоту 0,06-0,08%.

Кафедрою електрометалургії в короткі терміни розроблено і реалізовано на «ЗФЗ» вакуумтермічесний метод отримання супернизькою вуглецевого і низько-азотистого ферохрому, що дозволили з її участю на заводі «Дніпроспецсталь» освоїти виплавку корозійностійкої сталі з 0,03% С.

Щоб підкреслити важливість вирішення цієї проблеми зазначу, що роботи з розробки та отримання суперрафінірованного ферохрому і виплавки корозійностійких сталей (як і будівництва відповідного відділення на «ЗФЗ») велися за постановою вищих директивних органів країни. Новизна і промислова придатність технології виробництва суперрафінірованного ферохрому по способу ДМетІ захищена авторськими свідоцтвами СРСР, патентами 10 технічно розвинених країн (США, Англія, Італія та ін.) Вакуумтермічний ферохром був першою металургійною продукцією, якій у встановленому порядку було присуджено «Знак якості».

Матеріали успішного рішення проблеми отримання тонкостінних труб для атомної енергетики завдяки розробці та освоєння виробництва суперрафінованого ферохрому особливо низьковуглецевих корозійностійких сталей в дугових електропечах були представлені колективами кафедри електрометалургії ДМе-ти, заводу «Дніпроспецсталь», ВНИТИ і Південний машинобудівний завод на здобуття ленінської премії.

Комплексна робота була високо оцінена Комітетом по ленінських премій, хоча на останньому етапі голосування претендували на цю високу премію не отримав більшості голосів.

Вирішальним є внесок кафедри електрометалургії в початок промислового впровадження в нашій країні дегазації рідких металевих розплавів в ковшових ва-кууматорах. Поведінка водню при виплавці електросталі та феросплавів був одним з головних напрямків у наукових дослідженнях колективу кафедри. У 1954-56 р.р. склалася ситуація, коли практично припинявся експорт силікотермічного ферохрому, зокрема до Італії, через «пузирчастість» злитків і дрібних фракцій ферохрому, що утворилися при їх дробленні. З метою отримання щільних злитків ферохрому вперше в електроферосплавній промисловості країни було розпочато вакуумування рідкого ферохрому (а потім і металевого марганцю) у спорудженої доменної установці - ковшовому вакууматорі цеху №2 «ЗФЗ».

Отримання плоских злитків ферохрому (марганцю) привернуло увагу керівників «Главспецсталі», які після ознайомлення з результатами робіт з вакуумуванню зобов'язали інші підприємства ознайомитися з установкою і процесом вакуумування рідких феросплавів на «ЗФЗ», У числі перших завод відвідала делегація інженерів заводу «Дніпроспецсталь», в складі трьох осіб, колишнього начальника цеху № 3 та спеціалістів відділів головного енергетика і головного механіка, які уважно розглядали пристрій вакууматора і режими вакуумування. Як відомо, ковшове вакуумування сталі після цих відвідин було організовано і на заводі «Дніпроспецсталь».

З розвитком електрометалургійних підприємств не тільки в Придніпров'ї, але і в багатьох регіонах колишнього Союзу, в 60-70-х роках розширилося участь наукового потенціалу кафедри електрометалургії у вирішенні багатьох проблемних завдань не тільки в електросталеплавильному, а й у феросплавному виробництві (будівництво Нікопольського, Стахановського заводу феросплавів, розширення виробничих потужностей на «ЗФЗ»), у виробництві абразивних надтвердих і тугоплавких матеріалів, вуглеграфітових матеріалів і виробів. Об'єктом пристальної уваги було дослідження і вдосконалення виробництва хромонікелевих сталей, що виплавлялися методом переплаву із застосуванням кисню і з користуванням високовуглецевого ферохрому замість дорогого сілікотермічного низьковуглецевого ферохрому, виробництво підшипникової сталі з обробкою пічними шлаками, високомарганцевой аустенітної електросталі Гадфільда для стрілочних приводів (Дніпропетровський стрілочний завод), виплавки колісної сталі (НТЗ) і ін.

Така активна і ефективна участь у вирішенні теоретичних і прикладних завдань електрометалургійного виробництва (не тільки в Україні, але і на Уралі, Сибіру, Казахстані, було можливо завдяки підготовці нових наукових кадрів за рахунок, в основному, випускників кафедри і тісного науково-технічного співробітництва з колективами електрометалургійних підприємств. У 70-80-ті роки на кафедрі електрометалургії спільно з проблемною лабораторією, трьох галузевих науково-дослідних лабораторій міністерств чорної і кольорової металургії, наукові дослідження вели 220-250 наукових співробітників у т. ч. 14 докторів техн. наук і 32 канд. техн. наук.

У складі науково-педагогічного колективу кафедри електрометалургії активні науково-дослідні роботи в області електроплавки сталі, отримання феросплавів, сплавів кольорових металів, абразивних матеріалів вели захистивши в різні роки докторські дисертації С.І. Хитрик (1895-1980 р.р.) зав. кафедрою, Н.М. Чуйко (1903-1985), М.І. Гасик (зав. кафедрою електрометалургії з 1973 р.), Б.І. Емлін, І. П. Казачков, Є.І. Каінов, О.В. Рабинович, Ю.О. Нефедов, В.А. Кравченко, А.Г. Кучер, В.М. Шифрін, Ю.С. Пройдак, В.А. Гладких, О.Г. Гріншпунт.

У науково-дослідному секторі кафедри в 70-80 роки під керівництвом докторів наук вели дослідження 32 кандидати технічних наук. Безпосередньо над вирішенням завдань електросталеплавильного виробництва ефективно працювали А.Т. Перев'язко, В.Г. Іванов, Р.І. Данічек, А.П. Горобець, В.А. Манько, В.В. Козак, Ю.А. Садівник, Ю.А. Галицький, Н.А. Карпов та ін.

У період 90-х років внаслідок відомих обставин участь вищих навчальних закладів, академічних та галузевих науково-дослідних інститутів, галузевих лабораторій було зведено до мінімуму. Скоротили колектив дослідників через відсутність фінансування науково-дослідних робіт. І разом з тим, починаючи з 2000 року, фінансування робіт поступово набуло, хоча не великий, але стабільний характер. Це дозволило відновити творчу співдружність кафедри електрометалургії з творчим колективом ЦЗЛ заводу «Дніпроспецсталь» та ін. заводів. Підтвердженням ефективності цього творчого співробітництва є розробка інноваційної технології виплавки та позапічної обробки підшипникової сталі, яка відзначена заводською премією ім. А.Ф. Трегубенко.

За піввіковий період активної наукової та науково-педагогічної діяльності кафедра підготувала понад 2500 інженерів-металургів (спеціалістів і магістрів), в тому числі і для країн колишньої соціалістичної співдружності. Випускники до 1990 р працювали (працюють) на багатьох електрометалургійних підприємствах країни (тепер країн СНД), у науково-дослідних і проектних організаціях.

Гордістю кафедри електрометалургії і НМетАУ в цілому є випускник кафедри 1952 Герой Соціалістичної праці, д.т.н., проф. О.М. Порада, а також удостоєні в різні роки найбільш престижної ленінської премією чотири випускники кафедри: А.Ф. Трегубенко директор заводу «Дніпроспецсталь», і Ю.А. Шульте чл-кор. АН УРСР, проректор з наукової роботи ЗМІ в складі колективу ІЕЗ ім. Є. О. Патона НАНУ за розробку та освоєння технології підвищення качест-ва стали електрошлаковим переплавом, В. Т. Бабенко, к.т.н., заст. директора Інституту «Діпросталь» - у складі авторського колективу ЦНІІЧермет за розробку і освоєння військові технології отримання ванадієвих сплавів; Г.П. Лешке - заст. міністра кольорової металургії, нач. цеху виробництва ферохрому, директор комбінату «Северонікель» за розробку і впровадження нових технологій отримання нікелю і Дефі-цітних кольорових метало в умовах комбінату «Северонікель» (Мурманська обл., Росія).

62 випускника кафедри електрометалургії за розробку та ефективне впровадження нових електрометалургійних технологій удостоєні Державної премії України, Премії Ради Міністрів СРСР. Три доктора техн. наук С.І. Хітрік, М.І. Гасик і Ю.С. Пройдак удостоєні високого звання «заслужений діяч у галузі науки і техніки України».

Відмінною особливістю творчої атмосфери колективу кафедри електрометалургії, що передається від покоління до покоління, є неруйнівний взаємозв'язок науково-технічного співробітництва з колективами електрометалургійних підприємств у вирішенні важливих проблемних завдань освоєння нових видів металопродукції, розробки нових і вдосконалення діючих технологічних схем і процесів виробництва електросталі , з метою підвищення якості металопродукції, зниження матеріальних і енергетичних витрат. Причому найбільший ефект досягається на основі науково-технологічних підходів до пошуку вирішення проблемних завдань, що обумовлює необхідність системно підвищувати науковий рівень. Матеріали науково обгрунтованих, ефективних рішень проблемних завдань електросталеплавильного виробництва, отримані інженерами заводу «Дніпроспецсталь» в узагальненому вигляді під науковим керівництвом кафедри представляються у вигляді дисертацій на здобуття наукових ступенів.

У 1963 р. успішно захистив кандидатську дисертацію гол. інженер заводу «Дніпроспецсталь» Г.М. Бородулін на тему: «Розробка, вивчення і промислової про-ве впровадження технології виплавки нержавіючої сталі з вуглецем 0,030%» на основі застосування вакуумтермічного ферохрому, що вироблявся на «ЗФЗ» за способом ДМетІ. У цей же рік Є.І. Мошкевіч захищає дисертацію з вдосконалення технології виплавки і розливки трансформаторної сталі. Кандидатська дисертація Антипенко Г.І. була присвячена дослідженню і вдосконаленню технології виплавки шарикопідшипникової сталі з обробкою металу шлаком у ковші» (1970 р.).

Плавильним майстром цеху № 3, інженером-дослідником ЦЗЛ «Днепроспецсталь» Груніна В.С. виконана і успішно захищена кандидатська дисертація, присвячена дослідженню і удосконаленню температурного режиму електроплавки і розливки сталі ШХ15 (1975 р.).

Начальником лабораторії ЦЗЛ К.Г. Вербицьким захищена кандидатська дисертація «Дослідження і вдосконалення технології електроплавки хромонікелевих сталей» (1981 р.), в у якій узагальнено матеріали науково-технологічних досліджень щодо підвищення використання хрому та інших легуючих елементів при виплавці сталі методом переплаву відходів із застосуванням кисню.

Наведено не повний перелік кандидатських дисертацій, підготовлених до захисту тільки випускниками кафедри, які працювали на заводі «Дніпроспецсталь». Поряд з цим кафедра надавала системну науково-методичну допомогу інженерам заводу - випускників інших вузів.

Ця особливість творчого науково-технологічного співробітництва кафедри електрометалургії з колективом дослідників і фахівців електросталеплавильних лабораторій і цехів після 90-х років поступово відновлюється. Ряд інженерів під науковим керівництвом докторів наук, наукових шкіл НМеТАУ, ЗМІ, ЗДІА, інституту УкрНДІспецсталь та ін. успішно по системі заочної аспірантури або здобувачами ведуть підготовку кандидатських дисертацій, чим оказують ефективний вплив на процеси в технології виробництва електросталі на заводі «Дніпроспецсталь».

Досягнуті кафедрою успіхи в області розробки нових і вдосконалення діючих технологічних процесів зумовлені високою теоретичною і професійною підготовкою її випускників, ефективною роботою аспірантури і докторантури при кафедрі електрометалургії. Це є свідченням того, що в різні роки навчальна, навчально-наукова робота на кафедрі постійно вдосконалювалася відповідно до вимог часу.

Так, наприклад, з прийняттям директивними органами країни споруди Старооскольського електрометалургійного комбінату (Росія) кафедра збільшила кількість абітурієнтів на перший курс до 50 осіб і скоригувала програми підготовки з урахуванням особливостей передової технології виплавки електросталі на ОЕМК. Так що до ювілейного року кафедра підготувала понад 2000 інженерів електрометалургів, які активно влилися в роботу відповідних підприємств, проектних організацій.

Весь досвід проведення наукових досліджень кафедри спільно із підприємствами використаний для підготовки і видання підручників для студентів вузів. Цілі покоління інженерів електрометалургів отримували основні знання, викладені на високому науковому та методичному рівні в підручниках А.Д. Крамарова «Фізико-хімічні процеси виробництва сталі» (1954 р.) та «Виробництво сталі в електропечах» (1969 р.), Н.М. Чуйко, О.М. Чуйко «Теорія і технологія електроплавкі сталі» (1983 р.), М.І. Гасик, Н.П. Лякішева, Б.І. Емліна «Теорія і технології та виробництва феросплавів» (1988 р.) та ін.

У 2004 р. кафедрою видано підручник для студентів вузів «Проектування і обладнання електросталеплавильних і феросплавних цехів» (автори В. А. Гладких, М. І. Гасик, А. М. Овчарук, Ю. С. Пройдак і навчальний посібник (автори О. І. Поляков, М. І. Гасик). Навчальна література видана і поруч випускників кафедри: А. Д. Погорілий «Теорія процесів кольорової металургії» (), В. М. Сойфер «Виплавка сталі в кислих електропечах» () та ін. Поряд з підручниками та навчальними посібниками з вдячністю студенти використовують при виконанні курсових і диплом-них проектів монографії «Високомарганцева сталь в машинобудуванні», «Колісна сталь», «Марганець», «Силікотермія марганцю», « Електрометалургія феросиліцію»,« Електротермія неорганічних матеріалів» та ін. Підручник« Теорія металургійних процесів», підготовлених авторським колективом ряду кафедр за участю д.т.н., проф. А. Г. Кучера і д.т.н., проф. В. М. Шифріна удостоєний Державної премії Україні.

Відзначаючи свій ювілей кафедра і надалі для досягнення нових творчих успіхів продовжує в нових економічних умовах роботи з вдосконалення вищої освіти в країні, а також поповнює колектив молодими к.т.н, доц. (Дерев'янко І.В., Жаданос О.В., Головачов А.М.), докладає зусилля, щоб у творчій співпраці з електрометалургійними підприємствами, академічними, науково-дослідними та проектними організаціями постійно підвищувати рівень теоретичної та професійної підготовки фахівців і магістрів, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Підводячи підсумки приведеного вище можна без перебільшення скористатися відомою характеристикою: « КАФЕДРА, ЯК ПРЕКРАШЕНА ВЧЕНІСТЮ І САМА ЇЇ ПРИКРАШАЮЧА».

 

Зав. кафедрою електрометалургії НМетАУ,

Іноземний член РАН, НАН Казахстану, НАН

Грузії, тричі лауреат державних

премій України, д.т.н., професор                                                                       М. І. Гасик

Кафедра електрометалургії ім. акад. М.І.Гасика