Інститут промислових та бізнес технологій
Українського державного університету науки і технологій

Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) народився 6 листопада 1855, у селі Сонцівка Харківської губернії — помер 5 серпня 1940, Дніпропетровськ — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексиколог.

Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) народився 6 листопада 1855, у селі Сонцівка Харківської губернії — помер 5 серпня 1940, Дніпропетровськ — український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексиколог.

    Час навчання Д. Яворницького в Харківському університеті (18771881) припадає на вельми сумний період в історії української культури. Емський указ 1876 р. значно посилив тиск на українське друковане слово. У цей час було небезпечно виявляти симпатії до української мови, літератури, історії, популяризувати її. З іншого боку, це був період складання в Російській імперії кризи пануючої системи. Український філолог, творець лінгвістичної поетики Олександр Потебня залучив Дмитра Яворницького до участі в студентському гуртку з вивчення історії, побуту та звичаїв народу.

     Він досліджував Троїцький собор у Новомосковську, а також святиню запорозького козацтва, його «новий Єрусалим» — Самарський Пустельно-Миколаївський монастир. У полі зору дослідника були приватні колекції запорозької старовини, найкрупнішими з яких, за оцінкою Д. Яворницького, були збірки Г. П. Алексєєва та Олександра Поля на Катеринославщині й Василя Тарновського на Чернігівщині. У 1887 р. вчений здійснив подорож до Соловецького монастиря у пошуках документальних свідчень про останнього кошового отамана Запорозького війська Петра Калнишевського, який по ліквідації Запорозької Січі був ув'язнений у Соловецькому монастирі, де просидів 25 років, там помер і там був похований. Його доробком стали: монографія Д. Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888), «Сборник документов для истории запорожских козаков» (1888), історико-популярне видання «Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края» (1889), історико-топографічний нарис «Вольности запорожских козаков» (СПб, 1890), в якій вчений показав роль географічного фактора у формуванні запорозького козацтва.

     У 1889 р. Дмитро Яворницький спільно з видатним катеринославським меценатом, колекціонером, краєзнавцем і громадським діячем Олександром Полем розшукував місце битви Богдана Хмельницького з поляками під Жовтими Водами. Влітку 1891 р. Дмитро Яворницький здійснив археологічні дослідження в селі Фаліївка на Херсонщині — маєтку свого приятеля Миколи Миколайовича Комстадіуса — згодом генерала, воєнного юриста, що походив зі шведського роду, був нащадком гетьмана Данила Апостола й належав до відомих на півдні України родин Синельникових, Селецьких, Малама та ін.

    У 1902 р. він був запрошений на посаду директора Катеринославського обласного музею ім. О. М. Поля28 грудня 1902 р. Катеринославське наукове товариство обрало історика членом Ради музею. Завдяки Д. Яворницькому музей перетворився на один з провідних музеїв України, справжню скарбницю пам'яток української історії та культури. Скасування царату у лютому 1917 р. дало новий імпульс до піднесення наукової та культурно-громадської діяльності Д. Яворницького. 21 — 22 травня 1917 р. він був почесним головою катеринославського українського губернського з'їзду Центральної Ради, а у травні 1917 р. вчений очолив Катеринославський комітет охорони пам'яток старовини й мистецтва України і розробив пропозиції щодо збереження запорозької старовини. Під час перших визвольних змагань, вдень і вночі охороняв Дмитро Іванович музей від пограбування, навіть домігся «охоронної грамоти» від Нестора Махна. У 1917 р. Д. Яворницький брав участь у діяльності відродженої катеринославської «Просвіти».

     З ім'ям Д. Яворницького пов'язане й становлення архівної справи на Катеринославщині в пореволюційні роки. У 19221924 рр. він очолював губернське архівне управління, доклав багато зусиль і власних коштів до розшуку, збирання та зберігання архівів. У 19211930 рр. Д. Яворницький керував науково-дослідною кафедрою українознавства, на якій працювали професори М. Злотников, П. Єфремов, М. БречкевичВ. Пархоменко. Серед аспірантів кафедри, що близько стояли до Д. Яворницького, були К. Гуслистий, П. Матвієвський, П. Козар, В. Грінченко та ін.

     У 1937 р. в Україні було сфабриковане чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля» на чолі з головою РНК УРСР за  П. Любченком. Д. Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля».

     У 1939 р., з нагоди святкування 125-річчя від дня народження Т. Шевченка, Д. Яворницький був обраний до складу ювілейної Шевченківської комісії АН УРСР. До цього свята вчений підготував статті: «Шевченко і Рєпін» та «І. Ю. Рєпін про Т. Г. Шевченка». Й в останні роки життя Д. Яворницький вів жваве листування з друзями та колегами.

     Життя академіка Д. Яворницького перервалося о п'ятій годині ранку 5 серпня 1940 р. Його ім'ям названі центральний проспект та історичний музей у м Дніпро.

Інформаційні повідомлення


Арт-Метал